Напередодні Нового року нам хотілося поговорити про майбутнє України з людиною, яка "в темі". Оксана Білозір - символ українського і у нас, і за кордоном, народний депутат і народна співачка - з репутацією, підтвердженою часом і тисячами прихильників.

"Ми повинні усвідомити, які цінності нам необхідні"

- Оксано, Україна - найбільш європейська країна на пострадянському просторі: її культура, менталітет, історія, ресурс говорять про те, що ми вже сьогодні маємо всі можливості стати повноправними членами ЄС. Більш того, в 2005-му ми, здавалося, були такі близькі до заповітної мети. А потім ситуація "заморозилася". Можливо, нам просто не пощастило з політиками?

- Я не говорила б однозначно, що справа тільки в політиках. Після "Помаранчевої еволюції" (а я саме так називаю ці події) почали змінюватися люди і суспільство в цілому. Я пройшла всю ту виборчу кампанію з ключовою тезою: "Наш страх - це сила влади. А страх влади - це наша сила". Саме з цієї миті, з ухвалення цієї аксіоми, люди почали розуміти, як взаємодіють і взаємозалежать суспільство і влада, і що це - нормальна, європейська цивілізаційна формула. Коли це стало зрозуміло, страх був відкинутий, і ми нарешті усвідомили, що є європейцями по багатьом параметрам. Але, щоб стати європейцями в ментальному сенсі, треба зрозуміти, які цінності для нас важливі, яка влада нам потрібна. Тільки прийнявши ці цінності, вибравши політиків, які їх відстоюють (а не декларують!), ми житимемо в суспільстві, про яке мріємо. І процеси ці йдуть!

- У всьому світі вас знають як відомого діяча культури і політика, який відстоює саме національний інтерес. Чи правда, що сьогодні європейське співтовариство до України відноситься напружено? Наприклад, сьогодні отримати шенгенську візу - це ціла проблема.

- Правильніше сказати, що європейське співтовариство напружено відноситься до діючої влади, а не до українців. Що стосується проблем з візами, то це проблема не вчорашня, вона виникла достатньо давно і пов'язана з нелегальною трудовою міграцією, тобто з порушенням законів Шенгену. Сьогодні більше шести з половиною мільйонів наших співгромадян знаходяться за кордоном (таку цифру офіційно дали європейські країни). І якщо багато українців легально відвідали і покинули Шенгенську зону, а якась частина офіційно працевлаштувалася, то інші нелегально залишилися там працювати. Це один з ключових чинників, що істотно впливають на міграційну політику між нами і Європою. Але важливо підкреслити, що ще кілька років тому Євросоюз пішов назустріч Україні: для ряду категорій громадян (вчені, журналісти, студенти) візи стали більш доступними. Сьогодні переговорний процес щодо безвізового режиму йде достатньо продуктивно і, якщо не відбудеться згортання демократії, вважаю, він завершиться успішно, хоч і не так швидко, як нам би цього хотілось.

- Ви багато їздите і спілкуєтеся не тільки з простими людьми, але і з чиновниками, публічними персонами. Скажіть, за останні два роки ставлення до України змінилося чи ні?

- Воно постійно змінюється, адже ми живемо в інформаційну епоху, коли новина через хвилину стає відомою десяткам мільйонів людей. Тому на відношення до нас впливає все: політика, економіка, культурні і соціальні зв'язки. Я колись в Італії на одному круглому столі сказала: "Ви знаєте, що наших співвітчизників в Римі і провінції близько 350 тисяч чоловік, хоча, за офіційною статистикою, тільки 50 тисяч?" Італійці страшно занепокоїлися: "Боже, ми ж їх зовсім не бачимо, але вони ж щось їдять. Вони їдять хліб, молоко, масло. Це ж нам треба переглядати бюджет, якщо вони тут живуть". Тобто вони побачили в цьому економічну проблему, яку необхідно вирішувати.

Так само будь-яка резонансна новина з України природно викликає і резонансну реакцію, особливо напередодні "Євро-2012". В цілому, якщо говорити про тенденції, відношення до нас поліпшується, хоча останнім часом європейці серйозно стурбовані питанням дотримання прав людини в Україні, цікавляться, чи вдасться нам зберегти демократичний шлях розвитку.

Ви знаєте, я глибоко переконана, що якби в 2005 році ми наполягли, а європейці ухвалили рішення, то ми вже давно б підписали Договір про асоціацію з Європейським союзом. Друге. Якби Європа серйозніше переймалася долею України, то в період президентства Ющенка зробила б усе, щоб підписати з нами відповідні документи, і це стало б примиренням Тимошенко і Ющенка. Отже, відповідальність - на всіх. Європа дійсно мала справу з проєвропейською політичною командою і втратила цей шанс. Так само, як і ми тоді.

- Чому, не дивлячись на глобалізацію, у всьому світі загострюється тема національної ідентичності?

- Що таке національна ідентичність? Це збереження своєї унікальності в світі! Збереження самобутності - у вигляді культури, традицій. В процесі глобалізації все це розмилося. Втрачено вже дуже багато. Але кожна нація формувалася саме в процесі створення своєї культури (яка постійно розвивається). Культура продукує цінності, цінності об'єднують співтовариство людей в народ, а держава є свого роду захисною оболонкою цього "співтовариства людей із загальними цінностями".

Тому проблема національної ідентичності багато в чому пов'язана саме з втратою національних культурних цінностей, як це частково відбулося в Україні в радянський період. Але Україна - дивовижна країна. Всупереч багатьом десятиліттям "радянського інтернаціоналізму" ми все ж таки змогли зберегти свою ідентичність, свої традиції, мистецтво, мову, менталітет.

Коли я приїжджаю до Європи і надягаю на офіційний захід або концерт вишиту сорочку, всі висловлюють своє захоплення. Тому що це по-справжньому красиво, самобутньо, унікально. Це відображають і сучасні тенденції європейської моди: провідні дизайнери в останніх своїх колекціях копіюють національний крой, вишивки, оздоблення, фактично скопіювали кабати - такі хутряні куртки - з наших українських кабатів, свит. Багато дизайнерів зараз шукають натхнення в народній творчості тих країн, які зуміли зберегти свою самобутність. Завдання держави - підтримувати ці процеси. І я, до речі, планую зробити доповідь на Асамблеї Ради Європи про проблеми національної ідентичності в умовах глобалізації.

"Табачник - це абсолютне зло"

- Чи не здається вам у такому разі небезпечною та політика, яку проводить наше Міністерство освіти?

- Здається. Це абсолютно згубні речі, не адекватні ні сучасним викликам, ні сучасним завданням. І головне - не відповідають духовним запитам ні українського суспільства, ні європейського в цілому.

- Який з цього вихід?

- Зло повинно відпрацювати себе до кінця. Нехай воно вишукане, екстравагантне, освічене, сильне, але зло. Таке враження, що завдання Табачника - топити цю державу, плювати в колодязь, з якого п'є. Буває, Бог робить наше життя прекрасним і гідним, а бувають часи, коли ми в безвихідному становищі. Але не можна зневірятися, треба проявити терпіння, як сказано в Євангелії: "Терпіння потрібне вам, щоб виконавши волю Божу, отримати обіцяне". Ми живемо за часів терпіння, але проявляємо наполегливість у відстоюванні своїх цінностей, оскільки знаємо, як робити свій вибір, відкинувши страх. І дивлячись на успішні європейські країни, розуміємо, яким може бути результат цього вибору. У момент терпіння ми прозріваємо і ще гостріше розуміємо, що ми мали, що маємо і що можемо втратити, оскільки бачимо неадекватність певних дій влади. Це час, коли ми повинні прозріти, усвідомити, що для нас важливо. "Помаранчева еволюція" відкрила перед нами перспективи іншого світу і ми тепер розуміємо: необхідне велике терпіння і наполегливість, щоб через зміни в суспільстві будувати іншу Україну. Важливо, що ми вже знаємо, яка у нас мета - це внутрішня свобода.